Технологія укладання плитки

Послідовне виконання всіх етапів і дотримання рекомендацій щодо укладання плитки забезпечують тривалу експлуатацію та естетичний вигляд мощених ділянок.

Етап 1. Підготовка проєкту

• Визначають розмір ділянки мощення тротуарної плитки відповідно до її зонування. 
• Встановлюють навантаження на поверхню різних зон мощення.
• Визначають умови поверхневого водовідведення й потреби дренажних систем.
• Розраховують кількість тротуарної плитки, бордюрів та інших елементів за типом і кольором відповідно до дизайн-проєкту.

Етап 2. Підготовка основи

• Знімають верхній шар гумусу й родючого ґрунту. Рухомий ґрунт додатково ущільнюють й перекривають геотекстилем, ретельно очищаючи від коренів дерев і залишків рослин.
• Забезпечують дренажну ґрунтову основу з потрібною проникністю стоків.
• За потреби збільшують ґрунтовий насип шляхом підсипання щебеню грубої фракції.
• Проводять дренажні роботи, щоб знизити рівень ґрунтових вод (якщо він вищий за рівень укладання покриття).
• Зняття верхнього шару ґрунту проводять з урахуванням товщини основи. Після закінчення робіт лицьова поверхня плитки має бути врівень з ділянкою. Залежно від призначення ділянки й особливостей ґрунту шари основи можуть різнитися.

Етап 3. Планування й розмітка ділянки

• Розбивають територію на окремі ділянки: кілочками або металевими штифтами, позначаючи верхній край бруківки або бордюрів. Нахил поверхні проєктують залежно від каналізаційних комунікацій, проте рекомендовано влаштовувати його в межах 1,5—2°, що відповідає 1,5—2 см на метр довжини.
• Вирівнюють ґрунтове покриття котловану, використовуючи до 10 см шару грубозернистого піску й утрамбовуючи дно спеціальним обладнанням (віброплитою). Межі котловану фіксують бортами, бордюрами або бетонними стовпчиками, між якими вкладатимуть тротуарну плитку. Для надійності бордюри встановлюють на цементно-піщаний розчин.

Етап 4. Улаштування несучого шару

• Для несучого шару використовують дрібний гравій або щебінь фракцією 5—20 чи 5—40 мм. Його товщину для місць постійного руху автотранспорту обов’язково визначає проєкт. Залежно від класу дороги він може бути завтовшки від 30 до 90 см, для пішохідних зон — 15—20 см, для паркінгів або ділянок, призначених для проїзду автотранспорту, — 20—30 см. Для забезпечення належної витривалості й міцності основу ущільнюють на 20% від початкової товщини.
• Для верхнього шару основи використовують матеріал проміжною фракцією між зернистістю підстильного й несучого шарів, щоб запобігти їхньому змішуванню в процесі експлуатації.
• Несучий шар укладають на ущільнений ґрунт. За нестабільності ґрунту на нього укладають спеціальну тканину — геотекстиль (матеріал, що не дає основі осідати й водночас вільно пропускає воду).

Етап 5. Улаштування підстильного шару

• Для підстильного шару використовують пісок і дрібний щебінь (відсів фракцією 0—5 мм). Його товщина має бути від 2 до 5 см. В особливих випадках, наприклад при мощенні автобусних зупинок, в’їздів тощо, можливе додавання зв’язного матеріалу — цементу (у співвідношенні від 1:7 до 1:8).
• Для ділянок, що не піддаватимуться впливу погодних умов (під накриттям чи всередині приміщення), для підстильного шару використовують попередньо зволожений цементно-піщаний розчин.

Етап 6. Укладання бруківки

• Мощення починають від краю облаштованої поверхні або зафіксованого бордюру рівномірними рядами згідно з профілем укладання. Напрямок руху — від країв території до центру.
• Для забезпечення рівномірного розподілу плитки, вкладання кожного ряду контролюють за допомогою шнура або нитки.
• Ширину швів контролюють за допомогою спеціальних фіксаторів: вона не має перевищувати 3—5 мм, у разі заповнення швів піском, і 8 мм, якщо їх фіксують розчином або мастиками.
• Недопустимо вкладати бруківку без швів, бо це призводить до сколювання ребер через температурні й силові навантаження. Також не можна розпочинати експлуатацію покриття до облаштування швів.
• Плитку мостять впоперек або під кутом до напрямку руху, якщо ділянку призначено для транспорту. Це забезпечує рівномірний розподіл навантаження, зменшує шум від коліс і запобігає зсуненню бруківки вздовж швів.
• Зазвичай бруківку вкладають з кількох піддонів одночасно, бо через особливості технології виробництва в різних партіях можуть бути незначні відмінності відтінку.
• Запас плитки прораховують, адже частину буде використано для підрізання.

Етап 7. Облаштування швів

• Після завершення вкладання відстань між сусідніми каменями, так звані шви, заповнюють. Для цього вибирають матеріал, який забезпечить еластичне передавання навантаження між конкретними елементами. Рекомендовано використовувати сухий митий пісок з розмірами зерен 0—2 мм.
• Шви заповнюють піском, утираючи його щіткою з м’яким ворсом. Потім заливають водою для гарного осідання й ущільнення.

Етап 8. Ущільнення покриття

• Поверхню ущільнюють вручну — гумовим молотком до стійкого стану. Для бруківки з фаскою допустимо використовувати ущільнення віброплитою завважки до 200 кг, силою удару не більше ніж 20 кН і з обов’язковим амортизувальним гумовим покриттям на підошві приладу завтовшки не менше ніж 1 см.
• Ущільнення виконують рівномірно від країв до центру, до досягнення планового рівня поверхні й стабільності бетонних елементів. Після ущільнення можливе повторне заповнення швів та оголених ділянок.

Отже, основні рекомендації щодо вкладання бруківки такі:

• Вибирайте плитку потрібної висоти з урахуванням навантаження під час експлуатації.
• Забезпечуйте посилену основу під бордюри.
• Завозіть тротуарну плитку на будівельний майданчик після закінчення всіх підготовчих робіт.
• Прискіпливо вибирайте виконавця робіт. Не намагайтеся обійтися своїми силами — процес мощення вимагає досвіду й дорогого спеціального обладнання, яке має лише команда професіоналів.
• Укладайте плитку одночасно з різних палет.
• Дотримуйтеся рекомендацій щодо експлуатації і догляду.